Шукаючи дорогу в щасливе майбуття
Ішов юнак по горам у сонячні місця.
Знайти кохання справжнє він мріяв навесні,
Щоб серденько зігріти й кохану віднайти.
Стомився у дорозі той хлопець й задрімав...
І чує дивний голос, що линув з ясних хмар,
Побачив двох дівчат він, прекрасних, як зоря,
І дух перехопило – вражала їх краса.
«Скажіть мені, дівчата, хто ви й звідкіля?
Які у вас є мрії про ваше майбуття?
Бо я любов шукаю по селах і містах,
Та де знайти, не знаю, мені той вірний шлях?»
І мовила красуня прекрасна, як зоря:
«Знайшов ти, що шукаєш, бо я - ЛЮБОВ ЗЕМНА.
Зі мною ти пізнаєш всі радощі життя,
І я в тобі відкрию таємні відчуття...
А мрію я про те лиш, щоб ти мене любив.
Мене завжди єдину, щоб на руках носив,
І для мене щоб співав ти, і мені служив.
А любити я тебе буду лиш тоді».
Але хлопець враз замисливсь й дівчині сказав:
"Може справді я шукаю все життя тебе...
Але що, як ясне небо хмара затягне?
І якщо не зможу раптом догодити я тобі,
То кохання твоє зникне й зменшиться тоді?"
Відповіла та красуня: "Вибирай як хочеш,
А любитиму тоді лиш, як усе це зробиш.
Лиш тоді кохання буде, як мені догодиш,
Як складуться почуття – то побачимо згодом".
І мовила дівчина, що поруч там була:
«Не сумуй ти, бо існує не лише любов земна.
Бог створив любов небесну – це моє ім’я.
Маю інші ідеали, цілі й мрії я.
Хочу з радістю зігріти кожну душу я,
Чоловіка буду вірно кохати завжди я.
Коли сумно, я розраджу, біль твій розділю,
Бо моя любов є вічна в радості й в жалю.
І люблю я не за настрій і красу очей,
А тому, що добротою Бог наповнює мене.
Хочу я, щоб й ти любив, всіх людей навколо,
Їхню душу зігрівав щирою любов’ю.
І обрав юнак небесну вічную любов,
Що уміла всіх прощати і радіти знов.
А любов земна чекала на закоханість нову...
Гляди, друже, будь уважним,
Вибирай собі не ту...
Прочитано 7729 раз. Голосов 8. Средняя оценка: 4.75
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Пустотелость словесных оков - Людмила Солма Публикуя это метафорическое стихотворение, мне захотелось обратиться именно к моему весьма "скромному" до анонимной стыдливости "доброжелателю":
я знаю кто Вы и могу догадываться, как и во что на самом деле верите, прикрываясь верой Христовой - для этого даже не нужно быть житейски прозорливой, достаточно отследить IP Ваших высказываний и Инетовских действий(о чем скорее всего Вы и забыли...) Простите, но я совершенно не нуждаюсь ни в какой рекламе (ни из дружеских доброжелательных побуждений, ни из "медвежьих услуг" - что сделано анонимно и фарисейски трусливо Вами, иначе Вы бы так не поступили. Все тайное рано или поздно становится явным и об этом не стоит забывать - хотя это скорее общечеловеческая этика поведения, нежели Божьи заповеди, но одно другому не противоречит. Мой такой стыдливо-скромный "почитатель", я абсолютно равнодушна к Вашим действиям, как и мои настоящие друзья, но пишу лишь для того, чтобы Вы знали - Вы для нас всего-навсего разгаданная лицемерная банальность и ханжа, и не более того. По Вашей вере Вам и воздастся, Господь Вам Судья и за свое жизненное лицедейство когда-то ведь да придется держать ответ перед Его Судом - об этом уж Вы хорошо знаете, коли здесь же на сайте так любите витиевато рассуждать, пересыпая свои публикации цитатами Святого Писания. Veritas non semper later [Истину навсегда не скроешь]- гласят вечные латинские изречения и мне хочется добавить еще и вытекающие не менее мудрые истины: Esse quam videri [Быть, а не казаться] и Esto, quod esse videris [что так же равнозначно: быть тем, кем кажешься].
Vive valeque!
